Фото: informat.com.ua
Управлінські ризики українських енергетичних компаній знову опинилися в центрі уваги. Проте якщо нещодавно це питання було важливим з точки зору нефінансової звітності за кредитами від міжнародних фінансових інституцій, то сьогодні суттєві управлінські ризики є загрозою для функціонування всієї енергетичної системи.
Сигнал з Європи
Скандал, пов’язаний зі створенням Кабміном комісії з розслідування фактів неналежного виконання плану з реформування оператора української ГТС, визначає ступінь (не)готовності до проведення реформ енергетичної галузі України.
Як відомо, «європейці повільно запрягають, проте завжди досягають бажаного». В цьому контексті, тривожним, проте очікуваним, сигналом для можновладців з Уряду та «Нафтогазу» має стати лист-повідомлення глави секретаріату Енергоспівтовариства (ЕС) Янеза Копача, яким розпочато процедуру вирішення суперечки, яка виникла на ґрунті порушення Україною своїх зобов’язань за договором про заснування ЕС. У листі йдеться про те, що «згідно регламенту вирішення спорів за Договором, перед поданням до Ради міністрів Енергоспівтовариства прохання про винесення рішення, секретаріат може почати попередню процедуру проти сторони договору. Ця процедура починається шляхом надсилання листа-повідомлення про початок процедури вирішення суперечок».
Основні претензії до України з боку європейської інституції полягають в провалі прикладного застосування Закону України «Про ринок природного газу», прийнятого ще восени 2015 року. Янез Копач вважає, що правові реформи, розпочаті цим законом, досі не призвели до відчутних зрушень в бік підвищення конкуренції на оптовому або роздрібному ринку. Ринок природного газу в Україні залишається концентрованим. Кілька діючих учасників мають на ньому домінуюче становище.
Так, НАК «Нафтогаз України» прямо або опосередковано (через дочірні підприємства) утримує домінуюче становище у виробництві і транспортуванні природного газу. На дочірні підприємства «Нафтогазу» – «Укргазвидобування» і «Укрнафту» припадає 80% від загального річного обсягу видобутку газу в країні. При цьому, НАК залишається лідером з імпорту газу в країну (за 2016 року його частка в цьому секторі становить 74%). Він же контролює передачу газу по Україні, включаючи транзит. Основна частина природного газу, споживаного в країні (67%) й досі поставляється на регульованих умовах, де домінує «Нафтогаз». Ця сама компанія є найбільшим постачальником і на нерегульованому ринку», – зазначає Копач.
Крім монопольного становища «Нафтогазу», секретаріат Енергоспівтовариства звертає увагу на роздрібний ринок газу: «40% загального річного обсягу роздрібних поставок здійснюється монополістами – 39 регіональними компаніями». Незважаючи на те що «де-юре» всі українські споживачі мають право вільно обирати та змінювати постачальників природного газу, на сьогодні, на практиці не зафіксовано жодного такого випадку.
Законсервована монополізація
Слід нагадати, що прихована консервація монопольного становища НАКу спричинена постановою КМУ від 1 липня 2016 р. №496. Згідно з документом, відокремлення оператора ГТС має відбутися впродовж 30 днів із дати вступу в дію остаточних рішень Стокгольмського арбітражу в суперечці з «Газпромом». Але коли закінчиться цей процес? А строки розподілу «Нафтогазу», визначені в Законі України «Про ринок природного газу», порушуються. То ж, доречність претензій європейських партнерів очевидна.
Варто згадати, що українське енергетичне законодавство встановлює досить високі стандарти реформи національної енергетичної галузі. Не менше 51% української газотранспортної системи має належати державі, решта – співвласникам (партнерам), до яких є жорсткі вимоги. Зокрема – «контроль над Партнером ГТС не здійснює жодна особа (особи) з держави (держав), яка не є стороною Енергетичного Співтовариства чи Сполученими Штатами Америки»; «Партнер ГТС повинен мати не менше п’яти років досвіду управління газотранспортною системою на ринку Європейського Союзу або Сполучених Штатів Америки.» (п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про ринок природного газу»). Таким чином, серед гравців українського енергетичного ринку немає достойних партнерів для стратегічної національної НАК «Нафтогаз України». Вочевидь, лише «ін’єкція» європейського підходу до ведення енергетичного бізнесу, може оздоровити ситуацію із реформуванням галузі.
На теперішній час ключовими фігурами НАКу, які активно розкручують «маховик реформування» головної енергетичної компанії країни є головний комерційний директор Ю. Вітренко і голова правління А. Коболев. Цікаво поглянути на історію становлення цих управлінців, які вперше переступили поріг «Нафтогазу» в якості фахівців по міжнародним фінансам під час першої каденції уряду Януковича в 2002 році коли Ю. Бойко знадобилися фахівці для реалізації нових формально законних схем відмивання коштів в офшори. В подальшому тандем Вітренко-Коболев ще не один раз повернеться в структури «Нафтогазу» щоразу з більшим розмахом.
Зважаючи на морально-ділові якості та досвід роботи цих управлінців, під виглядом реформи енергетичної галузі, ними може бути проведена робота з маскування монопольного положення та створення непрозорих структур для виведення коштів через офшори за кордон.
В цьому контексті, тендер, оголошений на закупівлю інвестиційно-банківських послуг для забезпечення відокремлення функцій транспортування газу із залученням партнера з управління ГТС, виглядає фікцією реформ, спрямованих на позбавлення монопольного становища в сфері транспортування та залучення іноземних операторів в управлінні газопроводами.
Дивовижно, але проголошуючи європейські цінності, очільники стратегічної державної компанії можуть одночасно дотримуватися кардинально протилежної позиції – збереження монопольного становища НАКу. Такі дії менеджменту української енергетичної компанії нагадують діяльність російських «Газпром» та «Роснефть», які є інструментами збагачення керівництва Кремля та гаманцями для підкупу європейських політиків. Чи такий шлях обирала Україна під час Революції гідності?
На надання своєї позиції по невиконаним зобов’язанням Енергоспівтовариства Україна має трохи більше місяця. Остання дата подачі пояснень, встановлена секретаріатом для Кабміну – 22 жовтня поточного року. То ж час грає не на користь нашої держави.
Олег Гичка та Олександр Сущенко – Center for Blended Value Studies