Опалювальний сезон та зниження температури вже традиційно підвищують «градус» відносин у газовій сфері. І якщо останні новини щодо рішення Стокгольмського арбітражу дають підстави для оптимізму, то внутрішні події змушують задуматися про дієвість так званих «реформ», про які намагається завжди нагадати керівництво країни.
POST–TRUTH політика на внутрішній та зовнішній політичній арені
Багатовекторність використання енергетичного важелю з політикою постправди (post-truth) протягом тривалого терміну демонструє російський істеблішмент у стосунках з Україною та Європейським Союзом. Слід відзначити, що політика постправди полягає у формуванні громадської думки на основі емоцій та особистих переконань під впливом пропаганди, перекручуванні фактів, формуванні «паралельної правди». Яскравими прикладами такої політики слід нагадати висвітлення подій щодо «крадіжок» газу під час транзиту українською стороною, «розп’яття хлопчиків», «формування ринку рабів», «канібалізм в Україні» та інші відверті «фейки».
Поєднання політики постправди з енергетичною політикою має на меті встановлення кабального контролю над країнами Центрально-Східної Європи, проведення заходів з руйнування інституцій ЄС та України. Рішення Стокгольмського арбітражу, яке мало місце нещодавно, дає підстави розраховувати на захист державних інтересів в геополітичному просторі.
Проте, стан справ в середині країни є частиною та відзеркаленням протистояння з Росією. В питанні застосування норм та правил Третього енергетичного пакету Росія завжди намагається знайти «шпаринку» та проштовхнути проекти, спрямовані на зниження транзиту газу територією України («Турецький/Південний потік», «Північний потік-2») при збереженні монопольного становища в якості видобувача, транзитера та постачальника.
Українські реалії є зменшеним прикладом пошуку таких «шпаринок». Яскраві промови про «дієвість реформ» супроводжуються зберіганням монопольного становища державних та приватних компаній. Кінцевими бенефіціарами останніх є, як правило, олігархи зі своїми інтересами, які не часто збігаються з державними. Зокрема, питання діяльності облгазів не відповідає нормам Третього енергетичного пакету, а лише знайдена «шпаринка», за якої компанії зберігають контроль над постачанням газу та інфрастуктурою.
Реформи як ін’єкція від хвороби
За таких обставин використання медійного простору в якості політики постправди має місце в середині країни. Зокрема, останні повідомлення про крадіжки газу підприємствами з виготовлення сталі спрямовані на формування негативного впливу до однієї зі сторін – виробничих підприємств або облгазів. Чи не нагадує це інструмент російської пропаганди? І питання є до обох учасників. Чи не використовують облгази своє становище в якості інструменту тиску на виробничі потужності? Чи не використовують ті ж виробничі підприємства маніпулятивні заходи для формування тіньових надприбутків?
Розрубати такий «Гордіїв вузол» має політика реформ (а не «напівреформ»), в якій мають чітко визначатися наступні пріоритети:
- Відділення функцій згідно правил Третього енергетичного пакету. В такому випадку, наявність незалежних операторів постачання дасть змогу уникнути маніпуляцій будь-якою стороною.
- Впровадження норм директив ЄС з питань верифікації та звітування про викиди парникових газів. Наявність незалежних аудиторів дасть змогу швидко знайти місце «крадіжки/несанкціонованого використання» газу. Цікаво, що в цьому питанні представники облгазів та виробничих підприємств не дуже й підтримують зміни, адже рівень спекуляцій для обох гравців, в такому випадку, значно звужується.
- Впровадження норм директив ЄС з питань розкриття нефінансових ризиків, зокрема екологічних та управлінських. Маніпуляції будь-якою стороною у випадках крадіжок газу матиме негативні рейтинги для обох гравців. Це, в свою чергу, може призвести до погіршення інвестиційної привабливості у галузях.
То ж, найбільша проблема криється у реалізації реформ, а не пошуках винних в конкретний час. І, на жаль, зволікання грають явно на руку агресору. Самі в себе крадемо та бідніємо.
Інформаційні та енергетичні потоки майбутнього
І поки наша країна намагається створити умови для прозорого функціонування енергетичного ринку в ЄС найбільші енергетичні та комунальні підприємства за власної ініціативи ініціювали створення системи Enerchain. Зокрема, учасниками такої системи є Statoil, Total, E.on, Engie, OMV, комунальні підприємства м. Відень та Лейпциг, тощо. Дана система дозволяє організувати торгівлю “розумними енергетичними продуктами”, оптимізує процеси управління мережею, налагодити оптову торгівлю P2P.
Особливістю такої системи є використання технології блокчейн для забезпечення швидкості та надійності операцій між контрагентами. Окрім цього, забезпечується не тільки пришвидшення операцій, а й збору інформації стосовно обсягів купівлі-продажів енергетичних ресурсів. При цьому зводяться до мінімуму ризики зовнішнього втручання до операцій та забезпечується миттєвий перехід права власності на придбані енергетичні продукти.
Оскільки наша країна та підприємства енергетичної галузі пов’язані своїми операціями з європейськими компаніями, запровадження подібних умов в нашій країні є лише питанням часу і не залежатиме від бажання окремих осіб чи компаній. В той же час, участь у такій системі дозволить звести до мінімуму існуючі в нашій країні ризики на енергетичному ринку.
Автори:
Олег Гичка, Олександр Сущенко